Дата народження: 31 грудня 1941 року

Місце народження: Шотландія.

Тренерські досягнення:
Переможець Ліги чемпіонів 1999 року.
Переможець Міжконтинентального кубку 1999 року.
Переможець Кубку власників кубків 1983, 1991 років.
Чемпіон Англії 1982, 1983, 1984, 1986 років.
Власник Кубку Англії 1990, 1994, 1996, 1999, 2000, 2001, 2002 років.
Власник Суперкубку Англії 1990, 1994, 1996, 1999 років.
Власник Кубку Шотландії 1994, 1996, 1997 років.
Переможець Суперкубку Європи 1982, 1983, 1984, 1986 років.
Чемпіон Шотландії 1983, 1991 років.
Власник Кубків шотландської Ліги 1986 року.
Власник Кубків англійської ліги 1992 року.

Тренував:
липень – жовтень 1974 – "Ист Стерлінг" (граючий тренер);
жовтень 1974 – квітень 1978 – "Сент-Миррен";
червень 1978 – листопад 1986 – "Абердин";
1986 – збірна Шотландії;
з листопада 1986 – "Манчестер Юнайтед".

Особисті досягнення:
Кращий тренер світу 1993, 1999 років.
Власник дворянського титулу.

Капітан "Манчестера" Рой Кін: "Він завжди диктує свою волю, і він завжди був голодним до успіху. Він не любить базік і тих, хто блефує, і завжди боровся з такими людьми в нашій команді. Особисто я зобов'язаний йому багато чим. Коли траплялися колотнечі в житті – він завжди був поруч... Він не хотів мати поруч із собою слухняних бойскаутів і приймав гравця з усіма його плюсами і мінусами".

На Мрячному Альбіону існує думка, що печаткою великого тренера Алекс Фергюсон відзначений ледве не з самого народження. Багато в чому цей міф підтримує і сам наставник "Манчестер Юнайтед" – клубу, що останній десяток років є візитною карткою англійського футболу. Схильний пояснювати поворотні моменти у своїй кар'єрі дивним збігом обставин, він тим самим дає їжу для подібного роду роздумів.

Однак навряд чи в родині простого суднобудівника з окраїни Глазго всерйоз задумувалися про "надприродні" здібності дитини, якій також „пощастило” народитися в розпал Другої світової війни. А його подальше захоплення футболом було такою же повсякденною справою, як, скажімо, носіння національної спідниці для дійсного шотландського горця.

Дуже складно розглянути задатки видатної особистості й у Фергюсоні-футболісті. Хоча йому вдалося перебороти шлях від скромного "Квінс Парк" до грізного "Глазго Рейнджерс", слави Алекс так і не здобув. Скоріше, навпаки. У визначений момент форвард став "злим генієм" для фанів своєї команди.

Причину принизливої поразки від споконвічного суперника – "Селтіка" (0:4) у фіналі Кубка Шотландії 1969 року вболівальники, керівництво клубу, навіть деякі товариші по команді побачили саме в "нефартовому" нападаючому, на якого поспішили повісити всіх собак. І саме в цьому Фергюсон згодом побачив перший "знак долі", що змусив його всерйоз задуматися про реалізацію себе як тренера... Він продовжив виступати за "Фал-кірк", "Ейр Юнайтед". Вперше в ролі тренера спробував себе в 1974 році. А в 78-м очолив "Абердін", з яким зв'язаний перший великий успіх досі маловідомого наставника.

Йому вдалося порушити монополію двох китів шотландської ліги – "Селтіка" і "Рейнджерс". Тричі Фергюсон приводив команду з портового міста однойменного графства до чемпіонського титулу і чотири рази ставав власником шотландського Кубку.

У 1983-м, після сенсаційної перемоги "Абердіна" у розіграші Кубкі власників кубків, прийшло визнання на європейському рівні. Амбіційного фахівця запросили зайняти посаду головного тренера збірної Шотландії, на місце раптово померлого Джека Стейна. Він погодився. Але трагічні обставини його приходу в команду стали черговим "натяком ззовні" – уже через півроку роботи Фергюсон зрозумів помилковість прийнятого рішення і переїхав у Манчестер. Тут чужинця цілком прогнозовано прийняли в багнети.

Дитячим белькотом здалася Фергюсону обструкція, який він піддався, будучи гравцем, у порівнянні з тим, що довелося випробувати в перші роки роботи в "Манчестер Юнайтед". Як тільки не називали "гордого шотландського горця" в Англії. Наприклад, прізвиськом "Базіка Фергі", приклеєному йому місцевими вболільниками за спроби пояснити невдачі команди.

Спочатку дійсно було за що лаяти. 1:5 від найпринциповішого суперника – "Манчестер Сіті" – могли вивести із себе навіть найлояльнішого шанувальника "Юнайтед". Наприкінці 1989 року терпіння керівництва клубу майже вичерпалось, і шотландець виявився на грані звільнення. Цей період кар'єри він згодом назвав "найчорнішим" – подальше його перебування у керма "Червоних дияволів" залежало від результату одного-єдиного матчу.

Доленосним для Фергюсона (тепер уже можна говорити, що і для "МЮ" теж) стала пересічна гра 1/32 фіналу Кубку Англії, у якій манкуніанці на превелику силу зломили опір "Ноттінгем Форест". У той, здавалося, нічим не примітний день 7 січня 1990 року вирішальний гол у ворота "форестів" забив Марко Робіну. Він і не підозрював, що не тільки врятував від відставки свого тренера, але і відкрив для "Манчестера" велике майбутнє, про яке мріяли всі покоління фанів команди з далекого 1878 року, коли вона була заснована.

Отут дійсно важко встояти перед спокусою вдаритися в містику. Адже не забий тоді Робіну – і, цілком можливо, не бачити "Червоним дияволам" перемоги в Кубку кубків, європейського Суперкубку, п'яти Кубків Англії, восьми титулів чемпіонів Прем'єр-ліги, перемоги в Лізі чемпіонів, завоювання Міжконтинентального кубку. Усе це Фергюсон разом з "МЮ" виграв у період з 1990 по 2003 роки, ставши найуспішнішим наставником англійського чемпіонату.

При цьому до першої перемоги манкуніанців у Прем'єр-лізі під керівництвом шотландця вони не завойовували це звання довгих 26 років. Крім того, Фергюсон став першим в історії британським тренером, що зумів виграти і Кубок Англії, і Кубок Шотландії. А також першим "коучем" із Мрячного Альбіону, що із двома різними командами перемагав у Кубку кубків.

А зоряна мить для Фергюсона настала у 1999 році, коли в одному сезоні він зібрав усі вищі клубні трофеї, вигравши національний чемпіонат, Кубок Англії і Лігу чемпіонів. Тріумфатора відзначив навіть британський королівський будинок – Фергюсону подарували лицарський титул. Хлопчик з робочої окраїни Глазго став сером Алексом. Але ж навіть легендарний Метт Басбі, що тренував "Манчестер" більш чверті століття, удостоївся такої честі лише після завершення кар'єри.

Вигравши все, що тільки можна на клубному рівні, Фергюсон всерйоз став подумувати, чи не залишити йому роботу. Тепер уже директорату й акціонерам клуба довелося умовляти його передумати. На превелику силу, але це вдалося.

Поряд з командою-переможцем він створив наймогутнішу у Великобританії базу підготовки молодих футболістів і одночасно (як видно, саме в цьому сполученні і криється секрет його успіхів!) рік за роком б'є трансферні рекорди Англії. Імена нинішніх і колишніх "червоних дияволів": Кіна, Бекхема, Стама, Гіггза, Йорка, Скоулза, Шерінгема, братів Невілл – відомі у всіх куточках планети. При цьому сьогоднішній "Манчестер" давно вийшов за рамки звичайного клуба. Це вже дійсна футбольна імперія зі своїми "міністерством фінансів", "керуванням кадрів" і "службою безпеки".

Доходи гравців "МЮ" виросли до непристойних розмірів навіть, за рідкісним винятком, у порівнянні з європейськими. Влучення в основний склад автоматично означає перехід футболіста в категорію мультимільйонерів. У цьому зв'язку виникає цілком резонне питання: як Фергюсону вдається знайти мотивацію (і ще яку!) для команди багатіїв?

Однак у його методах керівництва немає нічого непоясненого. Сер Алекс не ховає, що безпосередньо тренувальний процес ведуть його помічники. Сам "головний" уже досить давно не тренує, але все тримає під постійним контролем. І потім проводить індивідуальні бесіди... Фергюсон нічого не упускає, і за це гравці часто називають його Соколом.

Що стосується режиму, то Фергюсон досить ліберальний. Він багато чого дозволяє футболістам. Приміром, замовляти сніданок у постіль чи брати дружин і подруг на збори. Такий підхід цілком виправдує себе, поки команда перемагає. Також тренер не бачить нічого поганого в тому, що його підопічні грають у карти на гроші: мовляв, хлопці проводять багато часу в роз'їздах, треба ж якось скрасити дозвілля. З іншого боку, шотландець не терпить протиставлення особистості команді. Наочний приклад – відмова в проханні "зоряного" Бекхема затриматися у відпустці на три дні. А до чого може довести конфронтація з Фергюсоном, добре відомо по гучній історії, коли сер Алекс не втримався і вирішив "підкорегувати" обличчя секс-символу британців, запустивши в того бутсою. У "МЮ" для нього не існує більшого авторитету, чим він сам. Утім, це не заважає знаменитому наставнику практично щодня працювати по 18 годин.

Друга пристрасть після футболу в сера Алекса – стрибки. Він володіє декількома біговими конями, кожен з який коштує не один десяток тисяч фунтів стерлінгів. У 2001 році Фергюсон заплатив 120 тисяч фунтів за скакуна Скеля Гібралтару, помітивши при цьому, що "він бігає краще, ніж Бекхем чи Верон, а коштує набагато дешевше".

"Старий Фергі" не має звички в рідкі вільні хвилини пити шотландський віскі, як це було прийнято в середовищі його батька і діда. Він прекрасно розбирається у винах, як і у футболі, віддаючи перевагу червоному. Смак у нього досить витончений, щоб рекомендувати співрозмовнику "Pauіllacs" чи "St Julіens". При цьому пити шляхетний напій полюбляє під пісні Френка Сінатри чи Нета Кінга Коула.

Пролетарське минуле у Фергюсоні просипається тільки тоді, коли його "дістають" журналісти. У таких випадках з вуст сера Алекса можна почути весь набір лайок, прийнятий до вживання в робочих кварталах Глазго.

Але вже традиційне питання про те, як довго він має намір залишатися в "МЮ", його до останнього часу не особливо дратувало. На його думку, кожен день, прожитий у "Манчестері", – це щастя. А Фергюсон не зустрічав людей, які б свідомо поверталися спиною до фортуни.

Британську футбольну ікону, сера Алекса Фергюсона, оточує ореол таємничості. Про кращого тренера Британії всіх часів і народів начебто б досконально відомо все: про нього знято десятки фільмів, він дав незліченну кількість інтерв'ю і навіть випустив автобіографічну книгу "Тренер власного життя". Але, незважаючи на все це, зрозуміти, що ж насправді являє собою Фергюсон – не поверхово, а фактично, – дуже складно. Якщо взагалі можливо.